Безпліддя: що робити?

Відео: Психологічне Безпліддя. Що робити?

В останні десятиліття наука зробила відчутний крок вперед. Завдяки цьому, сьогодні багатьом парам, які не можуть самостійно зачати дитину, може бути надана реальна допомога.

Так, сьогодні повсюдно практикується процедура ЕКО, суть якої полягає в штучному заплідненні. Показанням до неї може служити недостатня кількість статевих клітин в спермі партнера, що трапляється при різних формах імпотенції, однією з яких є передчасна еякуляція. Також ЕКО може допомогти жінкам, у яких є аномалії в розташуванні піхви і матки, що може бути наслідком пологів або травми промежини. В такому випадку самостійно зачати вкрай складно, так як сперма відразу випливає після статевого акту незалежно від пози партнерки.

До використання донорської сперми вдаються при підтвердженому чоловічому безплідді партнера, при якому в його еякуляті не виявляються живі статеві клітини. Обов`язковою умовою є завірена документально згоду партнерів і збереження анонімності донора. Останній, в свою чергу, повинен пройти обов`язкове обстеження і бути здоровим.

Процедуру штучного осіменіння виробляють до чотирьох разів за цикл. Перша з них здійснюється за пару днів до виходу яйцеклітини жінки, і потім повторюється щодня або через день. На жаль, статистика говорить про те, що з першого разу результат буває дуже рідко. Найчастіше доводиться повторювати штучне запліднення до п`яти циклів поспіль, а іноді і більше.

Технічну сторону процедури можна описати таким чином. Сперма, отримана після мастурбації чоловіка, вводиться в порожнину матки. Робиться це за допомогою звичайного шприца, оснащеного спеціальною насадкою.



Завдяки таким технологіями сьогодні можна допомагати жінкам навіть з абсолютним безпліддям. До них відносять тих, хто з якоїсь причини не має маткових труб або вони повністю непрохідні. При таких умовах ймовірність самостійного зачаття дорівнює нулю. Але сьогодні знайдений спосіб, як вирішити цю безнадійну ситуацію. Так, за допомогою апарату УЗД і лапараскопа доктор може отримати дозрілу яйцеклітину разом з фолікулярною рідиною прямо з яєчника. Далі вона переноситься в сприятливе середовище з поживними речовинами, куди відразу ж поміщають і сперматозоїди чоловіка. Фахівці за допомогою мікроскопа відстежують весь процес запліднення. У разі позитивного результату запліднену яйцеклітину витримують в спеціально обладнаному інкубаторі з термостатом, щоб вона остаточно дозріла, а потім переміщають її назад в матку, щоб вона там імплантувати і продовжила свій розвиток.

На сьогоднішній день завдяки такій технології на світі існує кілька тисяч малюків «з пробірки», понад сто з яких народилися в Росії. Показанням для проведення подібної процедури служить трубне безпліддя, яке не піддається лікуванню.

Дуже неоднозначним досі залишається сурогатне материнство, коли дитину виношує і народжує жінка-донор. Тут ця процедура має нюанси з юридичної та морально-етичної точки зору.

Якщо подивитися на сурогатне материнство очима медиків і вчених, то воно буде виглядати як досить цікава, але складна процедура. Так, яйцеклітина витягується з яєчника дружини і запліднюється сперматозоїдами чоловіка. Після цього в клініці сурогатного материнства її пересаджують жінці-донору, яка буде служити інкубатором для майбутнього малюка найближчі дев`ять місяців і народжувати його.

Але кожен раз не вщухають суперечки, хто ж буде матір`ю такого «дитини з пробірки». З боку медицини нею буде та, чия яйцеклітина була запліднена, так як дитина успадковує саме її генетичну інформацію. Але з боку моралі та юриспруденції тут не настільки все однозначно.

Показанням для сурогатного материнства є наявність проблем у здоров`ї жінки, які не дозволяють їй вагітніти і народжувати. Але як рятівного інкубатора пропонується використовувати живу людину, у якого є свої емоції і переживання. Дуже складно спрогнозувати, як надалі жінка-донор буде ставитися до зростаючого всередині неї дитині. Але відомі ситуації, коли такі сурогатні матері ще під час виношування і після пологів виявлялися схильні інстинкту і не могли віддати малюка, хоча вони заздалегідь підписали відповідні юридичні угоди і отримали значну матеріальну винагороду. З цієї причини в країнах, де практикується дана процедура без суворого супроводу юридичними документами, розпалюються суперечки на предмет материнства, які неможливо вирішити без суду. За статистикою, найменше труднощів виникає, якщо в якості донора виступить жінка, близька матері генетично - її сестра або мати.

Однак бувають такі випадки, в яких медицина безсила. Тоді останнім способом стати батьками буде усиновлення. Цей крок настільки ж відповідальний, як і народження своєї дитини. В даному випадку подружжю доведеться «виносити» дитини не в утробі, а в своїй свідомості.

Звичайно, для дитини жоден дитячий будинок не піде в порівняння з цією сім`єю. Вона ж, у свою чергу, стає міцнішою, так як подружжя об`єднується дуже великою відповідальністю і турботою, усиновляючи малюка. Крім того, відомо безліч дивовижних випадків, коли лікувалася роками від безпліддя жінка, всиновивши прийомну дитину, благополучно вагітніла і народжувала. Це відбувається найчастіше тоді, коли зачаття не виходить через зниження функції репродуктивної системи. Переживання почуттів материнства, любові і турботи до приймального дитині впливає на певні ділянки мозку жінки, які відповідають за роботу всіх внутрішніх статевих органів. У таких ситуаціях подружжя любить власного і приймального дітей однаково, не розділяючи їх. Тому багато хто продовжує вважати усиновлення способом боротьби з деякими формами жіночого безпліддя.

Прийомних дітей беруть з дитячих будинків, але найчастіше пари усиновляють тих малюків, які зовсім недавно народилися і відразу потрапили в будинок малятка через відмову від них біологічних батьків. Але варто враховувати і те, що останні найчастіше неблагополучні в соціальному і медичному плані, тобто зловживають алкоголем або забороненими речовинами, мають проблеми з психікою і здоров`ям. Тому «відмовники» можуть мати не найбільшу сприятливу спадковість. Складність полягає в тому, що подібні пороки розвитку неможливо виявити в дитинстві при медичних оглядах. Однак, не дивлячись на відсутність неврологічних або інших патологій, спадкові вади можуть виникнути у міру зростання і дорослішання дитини. Не варто забувати про цей ризик, а враховувати його заздалегідь і свідомо.