Як іван нужду закопав. Комі народна казка

Як Іван нужду закопав

Відео: ІВАН Царевич і сірий Вовк! АУДІО КАЗКА! РОСІЙСЬКА НАРОДНА КАЗКА!

Комі народна казка

Жили-були два брати Василь та Іван. Василь хитрий, жадібний, розбагатів так, що грошей йому дівати нікуди, а молодший Іван з кожним днем біднішала.

Ось одного разу на свої іменини багач Василь влаштував бенкет, багато гостей скликав, а Івана він не покликав. Сіли гості за стіл, п`ють і їдять. У багатого брата на столі всяке частування: огірки і пряники, яблука і локшина, сир з яйцем і каша зі сметаною, казанок варто з топленим маслом і пшеничні млинці горою лежать.

Прикро стало Івану. Він каже дружині:
- Як хочеш, а я до Василя піду!
Господиня відмовляє Івана. Чи не ст ит, мовляв.
Але господар на своєму стоіт.- Піду, - отвечает.- Дуже попити-поїсти хочеться. Богач Василь з вікна побачив Івана, вибіг у сіни і каже:
- Приходь завтра ввечері, а зараз забирайся.
- Ой, - каже, - брате, мені води випити захотілося.
- Коли хочеш пити, так он тут в сінях діжка з водою стоїть.
Василь відправився до своїх гостей, а Іван пішов до діжки з водою.

Відео: Іван-царевич і Сірий Вовк

Напився Іван, і ось диво - захмелів. Став спускатися з ґанку і закрив двері. А багатий брат лається:
- Ось лиходій, хоче зганьбити мене!
Раптом біднякові почулося, ніби хтось поруч всі його слова повторює і тихесенько співає. Обернувся, а перед ним в худому жупані блідий, худий чоловік стоїть.
- Хто ти такий? А худий:
- Я твоя Нужда.
- Ну, коли ти моя Нужда, йдемо звідси, - каже Іван. Зайшли вони в Іванову хату. Бідняк сказав дружині:
- Господиня, ми вдвох прийшли, нагодуй нас чимось.
Господиня принесла їм щей, каші, - все, що було.

- Ну, господиня, ліжку нам що-небудь. Ми ляжемо.
Господиня постелила постіль, одяг під голову поклала. Іван ліг з потреб, а господиня з дітьми.
Назавтра господиня прокинулася, піч затопила, зварила каші, щей. Нужда з Іваном встала, одяглася, взулась. Іван і каже:
- Ну, господиня, нагодуй нас, поїмо ми і підемо з потреб працювати.
Господиня нагодувала-напоїла чоловіка і гостя. Нужда з Іваном взяли сокиру та лопату і вирушили на роботу.
Іван підрядився викопати попу яму для льоху,
Ось почали яму копати. Спочатку один копне, а потім другий.
Глибока яма стала, в зріст людини. Нужда влізла в яму, тепер була її черга копати. Зігнулася - ледве її видно:
- Рівне вже, - каже, - гладко вирила, зараз вилізу.
Нужда нахилилася ще нижче, стала вирівнювати, а господар узяв лопату і вмить засинав Потребу. Потім підрівняв зверху, сучки-хмиз накидав, сокиру, лопату взяв і пішов додому.
- Ну, - каже, - господиня, давай нагодуй чимось. Я закопав свою нужду-то.
Господиня дістала з печі щі та кашу і нагодувала.
Назавтра Іван прокинувся, сонце високо вже. Він лежить на печі і курить. А у них була курка. Вона знесла яєчко і голосно клохчет-кудкудакає. Господар сліз, дивиться і дивується: яєчко не просте, а золоте.
Покликав господиню.

Господиня встала. Дивляться: яйце-то золоте. Взяв Іван яйце і відніс до крамниці, поставив перед купцем, у того очі розбігаються.
- Чи багато за нього, - каже, - просиш? Сто рублів вистачить?
- Досить, - говорить бідняк.
Сто рублів для нього це дуже великі гроші.
Господар взяв сто рублів, купив їжу і пішов додому. Свято прийшло для нього і для сім`ї.
Назавтра курка знову золоте яйце знесла. І післязавтра теж. Продали вони друге яйце за двісті рублів, третє за триста. І весь день Іван з господинею обнови купували, крупу - мішком, цукор - мішком, зерно - саньми, ситець - тюками. Купували, купували, носили, носили, і на собі, і на коні. І хліба, і цукру, і крупи, і всього стало у них вдосталь. Самі їдять і сусідів пригощають. Багатий брат задумався. Що ж це сталося з Іваном: все кулями і мішками носить, звідки у нього гроші? Завидно багатієві. Не п`є, не їсть, навіть схуд від заздрості, а Іван каже дружині:
- Ну, господиня, жили ми з тобою бідно, через потреби ніколи бенкету не влаштовували, іменини не справляється. Тепер у нас все є. Давай, готуйся, їжі напечи, пива навари. Іменини з тобою влаштуємо, все село в гості позовом.

Господиня тиждень пиво варила, хліба напекла - до іменин готується. І почався бенкет на весь світ. Запросили всіх родичів і багатого брата Василя теж покликали. Прийшли всі, розсілися. Соромно Василю багатієві. Він і то такого бенкету не влаштовував. Випив чарки дві, а більше не п`є, захмеліти не хоче, полювання йому допитатися, від чого брат розбагатів.
А Іван від радості з одним - чарку, з іншим - стакан. Захмелів.
Василь став розпитувати.
- Ех, - каже, - брат, як це ти розбагатів? Іван і розповів все.
- Ось, - каже, - брат, Нужда до мене причепилася. Я її побачив, коли до тебе на бенкет приходив. Пам`ятаєш, вигнав ще мене? Я взяв та й поховав Потребу-то на кладовищі біля попівського льоху. Так і позбувся Потреби.

Василь і вирішив:
- Піду-ка і відкопаю звідти Потребу.
Гаразд. Василь потайки пішов. Схопив лопату, побіг на кладовищі і почав копати. Копав, копав, дивиться: хтось копошиться на дні ями.
- Нужда, - каже, - жива чи? Нужда піднялася і каже:
- Ледве жива, мало не задихнулася, давай допоможи вийти.
Багатий брат подав руку потреб, підняв Худу і каже:
- Ось адже злодій-то, що з тобою влаштував. Якби не я, тут би і довелося тобі гнити. Іди швидше до нього, у нього якраз бенкет сьогодні.
- Дякую, - відповідає Нужда.- Спасибі, добра людина, за те, що відкопав. Але до твого брата вже немає, я ні за що не піду. Що з ним зробиш?
«Почекай, я перехитрю її, - думає Васілій.- Відведу на бенкет та там і залишу».

Вирушили вони до Івана на бенкет. А тут на столі різні страви, локшина і огірки, сир з яйцем і каша зі сметаною, казанок масла і гарячі млинці.
Зайшов Василь в хату, а Нужда залишилася біля ганку. Чи не сміє зайти.
- Потрапляючи Івану в руки - знову закопає.
Василь чекав, чекав нужду і назад вийшов. Нужда тут як тут, стрибнула йому на плечі, прив`язалася міцно-міцно.

З тієї пори збіднів, розорився Василь. Те корову ведмеді задрали, то на другий день злодії комору очистили, а на третій день хата і кліть згоріли.
А Івану Нужда на очі не показувалася, до сих пір його боїться і стороною обходить.