Солдат, скупий мужик і злий цар. Комі народна казка

Солдат, скупий мужик і злий цар

Комі народна казка

Прослужив солдат цареві двадцять п`ять років і відправився геть. Йшов він, йшов і під вечір дістався до лісової села.
Мороз тріщить, місяць за хмари ховається, а в селі всі будинки на замку. Куди не стукав солдат, ніде не відмикають, а мороз його пробирає і пробирає.

Подивився, в одній багатій хаті розкрилася хвіртка, господиня по воду пішла. Солдат скоріше шмигнув у двері, пробрався в хату. Там, на грубці, господар спить. А солдат поліз на піл.

Повернулася з повними відрами господиня, побачила незваного гостя, розбудила чоловіка і веліла солдата прогнати.
А чоловікові нудно-прескучно, ось він і каже солдату:
- Якщо будеш розповідати казки, залишу тебе ночувати, а не будеш - вижену на мороз.
Солдат обіцяв розповідати. Почала господиня на стіл накривати. Чого-чого тільки до вечері не зібрала: і юшку м`ясну поставила, і гарячу кашу, і мед, і здобні пироги.

Сіли господар з господинею. Самі вечеряють, а солдата не запрошують. Солдат, як вовк, проголодался- не довго думаючи, він зіскочив з полу і ... за стіл.
- Чого лізеш, якщо не кличуть? - Запитує господиня. А солдат у відповідь:
- Не можна без їжі, господарі. Мені треба, щоб мої казки сили набралися.
- Ну, нехай набираються! - Дозволив багач і простягнув солдату велику ложку.
Ось після вечері господиня постелила собі перину на підлозі, а її чоловік і солдат лягли на полу.

- Починай казку, - каже мужик. Солдат і почав розповідати:
- В одному селі жили-були чоловік з дружиною ...
Розповідав солдат, розповідав, і раптом сталося диво. Перетворилися обидва, і служивий і господар, в бурих ведмедів і втекли в дрімучий бір. Вирили собі барліг під зеленою ялинкою і стали жити-поживати, на боці лежати і свою лапу смоктати.
Прийшла весна-красна, ведмеді з барлогу вилізли. Глядь-подивиться, на лузі корова пасеться. Вони її розірвали і з`їли.

На ранок солдат-ведмідь говорить ведмедеві-мужику:
- Сьогодні ми підемо на пасовище, куди твоїх корів виганяють. Побачить нас твоя дружина, закричить, скличе твоїх наймитів, вони мене зловлять, а ти втечеш.
Мою шкуру здеруть і повісять сушити, а сама підуть за кіньми. Ти не зівай, вкради мою шкуру. Якщо вкрадеш і сховаєш, ми знову будемо людьми, а не вкрадеш - доведеться нам завжди залишатися ведмедями.
Ведмідь-мужик послухався ведмедя-солдата і вранці побіг на крутий бережок, на весняне пасовище, де його корови гуляли, а дружина на камені сиділа, пряжу пряла і стадо пасла.

Кинулися ведмеді на корів. Відразу трьох задрали. Побачила це господиня, закричала, то покликала людей наймитів, що поруч орали. Прибігли батраки з вилами і палицями. Мужик-ведмідь втік, ведмедя-солдата батраки зв`язали і шкуру з нього здерли, на березу повісили. Самі побігли кінь запрягати, щоб ведмедя в село відвезти.
Тут ведмідь-мужик до берези підбіг, так як смикне за шкуру. Смикнув і стрімголов вниз полетів.

Озирнувся, що таке? Сидить він у своїй хаті на підлозі. Ледве-ледве свічка жевріє, в трубі заметіль виє. Прокинулася дружина, запитує, що трапилося.
- Як що? - Відповідає господар.- Ми з гостем-солдатом трьох наших корів з`їли. Засміялася дружина, каже:
- Ну, де там з`їли. Ви обоє на полу спали і на подвір`я не виходили.
Чи не повірив мужик. Побіг з ліхтарем в хлів, а там все корови целехоньки.
На ранок прокинувся солдат, скаржиться, що у нього все болить, не може, мовляв, з місця зрушити. Ось він добу лежить, і інші лежить, і треті. Чи не витримав жадібний господар, став просити служивого, щоб він йшов.

- Я піду, коли одужаю, - відповідає солдат, - а до цього за кожен день буду тобі платити срібний рубль.
Тоді це великі були гроші. Зрадів хазяїн. Чи не знає, як солдату догодити. Пролежав солдатів у мужика рік і три місяці. За кожен день заплатив солдат срібними рублями. Набрав господар ціле відро срібла і замкнув його в шафу.

Ось попрощався солдатів, а господар пішов у двір гній прибирати.
Повернувся додому, відімкнув шафу. Хотів дружині багатство показати.
Дружина в відро заглянула, не своїм голосом закричала. Лежать у відрі чи не срібними рублі, а шматки берести.
Мужик кинувся до урядника, розповів йому, як була справа, урядник і соцькі наздогнали солдата, віддали його під суд. Чи не знали судді, як їм бути. Справа дійшла до царя. А цар був злий-презлий. Він наказав відрубати солдату голову.

Каже солдат цареві:
- Я мужику давав гроші, не бересту. А тобі я двадцять п`ять років чесно прослужив ... Відпусти ти хоч на п`ять хвилин з білим світлом попрощатися.
Цар дозволив. Та тільки-но солдат вийшов на ганок, як звідки не візьмись полилася вода. Все більше її, все більше. Ось уже перший ярус під водою, цар на другий побіг, а вода його наздоганяє. Поліз цар на дах, вода і дах залила. Забрався цар на трубу, вода за ним до колін дійшла.

Раптом бачить цар: пливе човен. Там рибалка сидить. Закричав цар:
- Я тутешній цар, спаси мене!
- А який сенс з царя, - відповідає рибак.- Підеш до мене в найми, візьму в човен, не підеш - я не візьму!
Немає що робити. Погодився цар. Рибак посадив його в човен і привіз в свою избенки, що неподалік стояла. І цар за шістдесят рублів найнявся в батраки, на все літо.

Ось цар все літо рибу ловив і мережі лагодив. Осінь прийшла, він попросив розрахунок. А рибалка дав йому шістдесят карбованців і каже:
- Піди в місто, купи білого борошна і м`яса, нароби пельменів і почни торгувати.
Цар послухався рибалки, купив борошна і м`яса, наробив пельменів, став торгувати. Вигідно продав і знову пішов новими пельменями торгувати. І ще, і ще ... Перерахував гроші, глядь, у нього не шістдесят карбованців, а двісті сорок.
«Добре у мене торгівля йде!» - Подумав цар і вирішив змушують решту борошна. Тільки взявся тісто ставити, глядь, а в борошні відрубана рука.
Злякався цар. Хотів знахідку заховати, але господар будинку це помітив і сказав квартального.
Прийшов квартальний, віддав царя під суд:
- Хто тебе знає, може, ти весь час робив пельмені з людського м`яса.
Судді судили-рядили і присудили царя-пельменщіку голову відрубати. Цар своїм вухам не вірить. Та яке! Вже кат з сокирою з`явився. Заплакав цар, став просити, щоб його пощадили.

Тут солдат, що біля вікна стояв, повернувся до царя. П`ять хвилин минуло. Повернувся і просить царя:
- Не рубай мене голову!
- У мене у самого рубають, - відповідає цар.
Здивувалися придворні царським словами. А цар озирнувся і зрозумів, що сидить він як і раніше в палаці, а кат прийшов солдата стратити.
Пробачив цар солдата і щедро його нагородив. А солдат в рідне село відправився і, нарешті, до будинку добрався, добре там зажив і досі живе-поживає, добро наживає.