Тридцять женихів. Комі народна казка

тридцять женихів

Жили-були дід та баба. У них було тридцять женихів-синів. Важко було з ними - адже для всіх потрібно тридцять шапок, тридцять жупанів, тридцять пар чобіт. Виросли брати, розумними стали, працьовитими. Не встигли дід та баба на них нарадуватися, як старший Іван каже:
- Вирішили ми одружитися на тридцяти сестер і підемо по білому світу наречених шукати.

Ну, робити нічого. Взялися батьки споряджати хлопців в дорогу. Іван взяв клубок ниток, кинув його на землю і промовив: «Знайди нам наречених-сестер. Куди ти покотишся, туди і ми підемо ».

Клубок покотився, за ним брати пішли, через гори перелізли, через річки перепливли, через ліси пройшли і дісталися до галявини, де хата стоїть, на порозі старенька сидить, шерсть пряде.

Дізналася вона, що треба братам, і каже:
- У мене п`ять онучок - п`ять сестер, йдіть-но далі, до моєї тітки, у неї теж є дівчата. Скільки їх - не знаю, не вважала, тільки пам`ятаю, що багато.

Іван знову кинув клубок на землю. Він покотився по горах і долах, за ним брати пішли.
Довго вони брели, нарешті, дісталися до лісової галявини, де під ялиною хатинка стоїть, на порозі стара сидить, вовчу шерсть пряде.

Побачила вона тридцять братів і питає:
- Чи далеко ви вирушили?
Брати їй все без приховування розповіли. Господиня їх в лазні попарила, нагодувала, напоїла, потім каже:
- Доведеться вам далі йти туди, де вас чекають тридцять наречених. У мене тільки двадцять дівчат є. Та нічого, клубок приведе вас до озера, де живе моя тітонька. У неї якраз тридцять дівчат в будинку живе.

Знову клубок покотився, за ним брати пішли і опинилися на березі озера. Там, на березі, хатинка стоїть, на порозі стара сидить, шерсть пряде. Побачила, братів і питає:
- Куди ви прямуєте? Брати все розповіли.
- Тридцять наречених в моєму будинку живуть, - відповідає стара.
Вибігли з будинку дівчини, одна краше інший.
Взялися брати наречених вибирати: цього подобається та, іншому - інша.

А Іван-молодший брат промовив:
- Мені дайте ту наречену, яка залишиться. Настала ніч. Іван велів братам лягти під лавки. Вони так і зробили. А Іван не спав.
Він недобре відчув, зауважив з Старухін манерами, що вона ема. Чи не спить Іван, на лавку мітла покладена. А ема в цей час наж точить.

Наточила, підкралася до дівчат, відрізала коси і стала чаклувати. І ема перетворила дівчат в коней. Вони були їй не дочки, а полонянки. Вона хотіла і братів обезголовити, та вони лягли під лавки, а на лавки за порадою Івана мітли поклали.
Іван розбудив братів, ті вилізли з-під лавок, і він показав їм розрубані мітли.
- Якби не я, відьма всім нам відрізала б голови.

Ледве ема-баба захропіла, як Іван пішов у двір, Ёміних коней вичистив, нагодував-напоїв. Він розумів їхню мову. І одна кінь сказала йому людським голосом:
- Нас, Іван, ема б`є. А коли вона змусить запрягати, ти мене не бий, я подарую тобі за це лоша.

Відео: Гора самоцвітів - Вчений ведмідь (Ми живемо в Росії) Марійська казка

Так воно і вийшло. Ема змусила братів кожен день три тижні поспіль коней запрягати, дрова возити, не шкодувати коней, батогом шмагати і за це обіцяла кожному коня.
Але Іван кобилу шкодував, ні разу не вдарив.

Прийшов термін розплати. Ема дозволила братам взяти по коню. Брати взяли по доброму коню, Іван вибрав собі лоша. Їдуть брати верхом, Іван пішки йде, тягне за привід лоша.
А клубок вперед котиться. Зупинився він перед царським палацом.
Прийшли вони до царя, і цар прийняв на службу їх, братів одного батька.
За розум і хоробрість полюбив він старшого - Івана, а братів зробив конюхами.

Позаздрили брати Івану, почали на нього царю наговорювати.
Однак цар їх наклепи не слухав. Брати почули, що є килим-літак, сядеш і полетиш. Вони розповіли про це царю.
- Іван-то, - кажуть, - хвалився привезти килим-літак, відняти його у Ёми-баби.
Цар викликав Івана і наказав йому привезти килим, а не привезеш, каже, - відрубаю голову!

Пішов Іван на конюшню. Лоша побачив, що він сумний. Став розпитувати, чому господар не весел. Той і повідав лоша, що треба йому добути килим-літак у Ёми-баби.
- Хіба це служба, служба буде попереду! - Заіржав лоша.
Схопився Іван на лоша, а лоша перетворився в доброго коня, полетів над горами, над долами і опинився біля озера Ёми-баби, де брати сватали наречених.

І каже кінь:
- Зайди, Ема-баба спить.
Іван прив`язав коня до огорожі. А килим під головою Ёми-баби.
Іван витягнув килим та так, що ема-баба і не чула. Потім сів Іван на коня, помчав до палацу.

Прокинулася відьма, кинулася Доганяти, та де там!
Іван привіз килим-літак старому цареві, той нагородив хлопця, велів дати Івану чашу з вином. А братам ще образливіше стало.
Притихли трохи і знову кажуть цареві:
- Ой, цар-государ, за тридев`ять морів є царівна-красуня Марпіда. Наш Іван хотів привезти її сусіднього царю.

Відео: Казка Курочка Ряба

Розпалився царський серце. Почав всіх про красуню розпитувати, а потім покликав Івана і велів йому привезти Марпіду-царівну. А чи не привезеш, мовляв, голову геть.
Пішов Іван знову до коня. Все йому повідав.
А кінь заіржав:
- Служба ще попереду.

Сів Іван на коня, кінь помчав, а попереду клубок котиться. Одне царство за іншим миготить.
Нарешті, приїхали в ту країну, де живе Марпіда. Кінь велів Івану сховатися.
- Я, - каже, - буду тут ходити. Як світанок засяє, Марпіда - царська дочка - вийде гуляти, ловити мене буде. Я ляжу на траву, вона на мене сяде, а ти не зівай, вискакуй з-під куща і стрибай в сідло ... І ми ускачем!

Відео: Гора самоцвітів - Пташина Нога (The bird foot) Башкирська казка

Лише зоря засяяла, царська дочка вийшла в сад і стала коня ловити. Кінь ліг, і царівна села в сідло ... Схопився Іван на коня і разом з Марпідой прискакав до царя. Вона і ойкнути не встигла. Ну, цар нагородив Івана золотом і хутром ...
А брати все ще в конюхах, від заздрості не сплять, не їдять.
Старий цар каже Марпіде:
- Давай обвінчаємося, красуня!

А царівна сміється:
- Як же обвінчаємося, ти-то старий, я молода, і, крім того, у мене вінчального плаття немає, мене до тебе молодець в старому сарафані привіз.
- А яке ти бажаєш вінчальну сукню? - Питає цар.
Марпіда у відповідь:
- Мій наряд будинку залишився. Хто мене привіз, той нехай і наряд мій добуде.

Цар послав Івана за вінчальну сукню. Іван засмутився і все розповів коню. Кінь голову повісив:
- Ось це, - каже, - дуже важка служба, але і вона не остання, служба ще попереду. Та не знаю тільки, як ми її виконаємо.
Мчить Іван знову за вінчальну сукню. Їхав, їхав, нарешті прискакав в Марпідіну країну і дізнався, що шлюбна сукня лежить в церкві під престолом, а там якраз служба йде.

Мовить кінь:
- Я перетворюся на золотого попа, народ здивується і повалить з церкви на мене дивитися. А ти візьми в той час наряд.
Кінь золотим попом обернувся і став ходити навколо церкви.
Народ дивується: «Що за диво». Ось і попи, диякони пішли з храму, і парафіяни, а золотий поп всі молиться. Улучив Іван хвилину, схопив царевніно плаття, скочив на коня і поскакав.
Тут все схаменулися:
- Та це ж той молодець, що відвіз царську дочку, а тепер вінчальну сукню стягнув. Та не наздоженеш його.

Повернувся Іван до царя, привіз вінчальний наряд. Зрадів цар.
- Тепер, - каже, - обвінчаємося. Але лукава красуня Марпіда все ще не погоджується:
- Ти старий, я молода. Я хочу, щоб і ти помолодшав. У мене є тридцятирічна Кобилиця, вона доїть 30 відер молока, якщо це молоко закип`ятити і поринеш туди, станеш таким молодим, як і я.
- Ну, що ж, - відповідає цар.- Хто тебе привіз, той і кобилицю призведе.
Цар знову кличе Івана:
- Треба привести тридцятирічну кобилицю. Я кобиляче молоко вскіпячу, занурюся і стану молодим раскрасавцем.
Іван все розповів коню. Той заіржав:
- Ой, ця служба остання. Та не знаю, як і зловити цю кобилицю. Ну, їдь, спробуй своє щастя.

Сів Іван на коня, поскакав на луг, де біля річки Кобилиця паслася. Їхав, їхав, дістався лише до вечора. Сонце зайшло, а світло. Це грива Кобилиці сяє. Побачила їх Кобилиця, як кинеться назустріч, людським голосом мовить коню:
- Милий мій синок, про тебе я багато чула, тебе всюди шукала, адже я рідна мати тобі.
Ось зрадів Іван! Кобилиця сама за ними пішла.

У палаці надоїли тридцять відер молока, закип`ятили і в котел налили. А Кобилиця попередила Івана:
- Ти теж викуповувати в молоці, тільки не відразу лізь в котел, поклич спочатку мене, ніби попрощатися хочеш. А я тричі фиркну в молоко, воно охолоне, тоді ти пірнай.
Ось принесли котел з киплячим молоком. Страшно стало цареві. Велів зануритися спочатку Івану.

Іван просить царя:
- Приведи коня і кобилу, хочу з ними попрощатися.
Привели і коня і кобилу. Кобилиця три рази фиркнула, Іван кинувся в котел з молоком.
Виліз, люди очам не вірять, таким він став гарним. Тільки виліз - молоко в казані знову зробилося гарячим.

Відео: Зумрад і Кіммат (Узбекфільм російською мовою)

Цар скоріше кинувся туди ж.
Тут йому і кінець.
Іван обвінчався з красунею Марпідой і замість царя став країною правити. Батька з матір`ю до себе викликав, а коня і кобилу пестив і пестив.