Про бідняка момета і багатого пана. Комі народна казка
Про бідняка Момета і багатого пана
Відео: Гора самоцвітів - Чепогі (Chepogi) Корейська казка
Комі народна казка
Жив в селі один хлопець. Як його батько з матір`ю звали - ніхто не знав. Всі його Мометом величали. Це якщо людина простакуватий і себе на думці, з хитринкою, - так його в народі Мометом звуть, яке б ім`я він при народженні ні отримав.
Йшов він якось лісом. А ліс був панський, а пан був злий і жадібний.
Ось йде Момет, за плечем у нього рушницю, і раптом бачить, причаївся під деревом заєць. Ну як тут мисливцеві пройти мимо! На те він і мисливець, щоб будь-яке лісове звірина стріляти. Скинув Момет рушницю і з одного пострілу підбив зайця. Підібрав його і пішов далі.
«Ось це пощастило! - Думає. - Не один день співаємо досхочу! »
Тільки не так вже йому пощастило. Якраз поблизу пан гуляв і при ньому слуги його вірні.
Пан кричить:
- Як ти, такий-сякий, смієш тут полювати? Ти що, не знаєш, що ліс і звірі мої, панські?
Момет просить його, молить:
- Прости, батюшка-барин, заєць ж не ведмідь. Ну яка йому ціна?
- Та я тебе за ведмедя на все життя у в`язницю б засадив! - Кричить пан. - Про ведмедя і думати не смій!
- Не смію, пан, не смію! На своїй корові побачу ведмедя - і то не трону. А вже зайця прости мені!
- Не пробачу! - Твердить пан. - Гей! - Наказує він слугам. - Ведіть цього злодія в місто. Нехай його строгим судом судять.
Схопили панські слуги Момета і потягли в місто - на суд, на розправу. І вийшло йому покарання: за те, що вбив зайця в панському лісі, сидіти йому у в`язниці два роки.
Мабуть, там, де ліс панський, - там і закон панський.
Відсидів Момет визначений термін і коли-колись повернувся додому. Живе він і радіє, а прийшов час - взяв рушницю і на полювання зібрався. Щоб дорогу скоротити, вирішив він через панський ліс йти. Про те, щоб в панському лісі полювати, Момет і думати не сміє. По боках дивитися і то боїться. Дізнався, який панський суд.
І раптом чує Момет, ну не своїм голосом кричить хтось, на допомогу кличе. Побіг він на цей крик і бачить: лежить на землі пан, а над ним ведмідь. Величезний, страшний. Паща роззявив, однією лапою придавив пана, а іншу над ним заніс.
- Спаси, Момет, голубчику? - Просить пан. - Стріляй швидше? От уже пощастило мені, що ти повз йшов?
Пощастило, та не дуже. Чи не хоче Момет стріляти.
- Що ти, пан, - каже Момет. - Ти ж сам загрожував, що за ведмедя на все життя у в`язницю засадити. І ліс - твій. І ведмідь - твій. Не смію я тут стріляти.
- Та я тобі століття вдячний буду, - ледь не плаче пан. - Стріляй швидше? Визволи від смерти!
- Ні, пане, ніяк мені не можна стріляти, - каже Момет. - Не можу я твій наказ порушити. Я твого ведмедя пальцем торкнути не смію, не те що застрелити.
Сказав - і пішов своєю дорогою.
А панові тут і кінець настав.
