Чорний песець. Комі народна казка

Жили-були дід та баба. Далеко в північних лісах в махонькой селі стояла їх убога, потемніла від часу хатинка. Жили вони дуже бідно. Три дочки було у пристарілих від земних поневірянь батьків - ось і все багатство.

Одного разу зібрався старий в ліс за дровами. Запряг у візок худу кульгавий конячина і поїхав. Добравшись до потрібного місця, старий зліз з візка, прив`язав конячина до ближнього деревцю і озирнувся. Раптом бачить, стоїть неподалік високий березовий пеньок. «А наберу-ка я старій берести з цього пенька на розпалювання» - подумав старий, підійшов і став знімати тонку білу кору.

Не встиг він і половини обдерти, як раптом вискочив з-під пенька чорний песець. Стрибнув він на старого і давай бідолаху кусати та одежину на ньому кігтями рвати. Старий закричав від болю, заголосив. Спробував було скинути з себе чорного песця - та куди там немічному старому проти звіра лісового. Благав старий: - Чи не кусай ти мене, чорний песець, не вбивай даремно!

А чорний песець і каже тут йому людським голосом: - Якщо я тебе не буду зараз кусати і вбивати, що ж ти мені замість даси? - Я, - каже знесилений старий, - одну зі своїх дочок тобі в дружини віддам, животом своїм клянуся. - Дивись, старий, ти життям своєї поклявся, повірю тобі. Але нарікай на себе, якщо обдуриш, - погодився чорний песець, сховав ікла й пазурі і зістрибнув зі старого. Сіли вони в візок і поїхали до селі.

Все ближче і ближче Старікова хатинка, чорний песець вже і вуха нагострив, очі вуглинками горять від радості. Нарешті, приїхали в село. Чорний песець в візку залишився чекати, а старий, діватися-то нікуди, побрів в хатинку. Зайшов, і особи на ньому від горя несподіваного-негаданого немає, і ноги самі мимоволі підкошуються, і сльози горючі невгамовна на очі навертаються. Але робити нічого, дав обіцянку - треба його тримати.

Присів старий на лаву біля столу, зітхнув важко, розповів домочадцям коротко, що з ним нині в лісі сталося, і питає у старшої дочки: - Дочка моя старша, дочка ненаглядная, може, ти врятуєш батька, вийдеш заміж за чорного песця? - Ні ні! Що ти, батюшка! - Закричала перелякано старша дочка. - Не піду я заміж за чорного песця! Краще вже я в дрімучий ліс втечу і заблуджуся. Старий зітхнув і до середньої дочки звернувся: - Дочка моя середня, дочка ненаглядная, може, ти виручиш батька, вийдеш заміж за чорного песця?

- Ні ні! Що ти, батюшка! - Заголосила, відмахуючись, середня дочка. - Не піду я заміж за чорного песця! Краще вже я камінь за мотузку на шию накину і в річці втоплюся. Ще сумніше зітхнув старий батько і до Молодшій доньці запитує: - Дочка моя молодша, люба моя Беляночка, може, ти допоможеш в біді батька, вийдеш заміж за чорного песця?

- Добре, милий батюшка, - вклонилася слухняно Беляночка батькові, - не горюй, рідний, не переживай. Вийду я заміж за чорного песця. Як не тяжко було старому зі старою розлучатися з молодшенької донькою, а слова сказані, клятвено обіцяні назад не повернеш. На наступний ранок зібрали дід та баба Беляночка невелике придане, проводили донечку до узлісся і розцілувалися на прощання. Далі чорний песець сам молоду дружину повів.

Довго йшли вони лісом дрімучим, обходили болота трясовинні, вже і сонце стомлено позіхнув, до заходу на відпочинок хилитися стало. Нарешті, розступилися вікові дерева, і вийшла Беляночка зі своїм чоловіком-звіром на велику галявину. Дивиться людська дочка, а посеред галявини стоїть міцна велика хатинка. А чорний песець прямо до хати її веде. Зайшли вони всередину, а там тільки два кривих колоди стоять і у всіх кутах кістки обгризені валяються.

Ця лісова хата і була житлом чорного песця. - Втомилася, Беляночка? - Дбайливо запитав чорний песець. - Якщо втомилася, то відпочивай-почивай з дороги, зараз я тобі твою світлицю покажу. Ударив чорний песець лапою об підлогу, і раптом відкрилася перед Беляночка раніше невидима двері, а за нею світлиця світла. У світлиці тій дзеркала в різьблених рамах по стінах висять, в клітинах птиці півчі трелями заливаються.

Ступила несміло Беляночка на поріг світлиці і бачить, стоїть біля вікна широке ліжко, перини на ній пухові, ковдру соболині, подушки шовкові, по краях багатими мереживами прикрашені, і тиха приємна музика навколо звучить, ласкаво слух чарує.

Поки оглядала людська дочка своє нове житло, звірі лісові принесли молодятам їжі. Поїли Беляночка з чорним песцем і вирушили спочивати з довгої дороги. Так і стали вони удвох в лісовій хатинці жити.

Довго чи коротко, але ось одного разу повернувся чорний песець з полювання і каже своїй дружині: - Беляночка, сестри до тебе в гості йдуть. Послухай чоловіка, зроби, як я тобі скажу. Вийди в землянку, що біля хати, і скажи сестрам, як приїдуть, що ти там і живеш. А будуть про щось тебе питати - ти нічого їм не кажи, тільки головою кивай в знак згоди.

Вклонилася дружина чоловікові: - Хай буде по-твоєму - вийшла в землянку, села на чурочкой-Гнилиця і стала сестер чекати. А по підлозі щось кругом так само, як і в хаті, кістки обгризені валяються. Ось дивиться Беляночка в вікно і бачить, йдуть її сестри по галявині і плачуть в голос: - Хоч би кісточки зібрати сестрички нашої, зібрати та поховати по-людськи!

Першою зайшла в землянку старша сестра. Побачила, що жива її молодша сестричка, жива і здорова. Тільки ось сидить вона серед купи кісток. - Що ж ти їси, сестричка? Чим харчуєшся, Беляночка? Невже чорний песець тебе цими кістками годує? Беляночка слухає, а сама за велінням чоловіка головою киває, ніби підтверджуючи, що саме кістками годує її чорний песець.

Сестри виклали Беляночка гостинці з дому, поговорили, розповіли, як живуть і пішли назад. Проводила їх молодша сестра до узлісся і повернулася в свої хороми. Стали вони далі жити-поживати. Скільки днів і ночей промайнуло - нікому не відомо, ніхто не рахував. Але одного разу сорока на довгому хвості чорному песцеві новина принесла, що середня сестра Беляночка заміж виходить. Та не за простого сільського хлопця, а за князя.

Ось чорний песець і каже дружині: - Беляночка, сестра твоя заміж виходить за князя. Їдь і ти на весілля, розважся. - Як же я на весілля поїду, - журиться та, - у мене і наряду-то святкового немає.

Усміхнувся чорний песець і каже: - Натисни ось на цей сучок в колоді, а далі все сама побачиш. Беляночка натиснула на сучок, що їй чорний песець показав, і відкрилася перед її очима ще одні двері. А там чого тільки немає! Тільки скринь кованих дванадцять штук!

Стала відкривати Беляночка скрині один за іншим - і очам вірити боїться! У першому сукні парчеві та атласні, у другому чоботи та туфлі, перлами прикрашені, в третьому хустки та капелюшки всіляких забарвлень ... Вибрала вона наряд, переодяглася в своїй світлиці і вийшла, сяючи радістю, до чорного песцеві.

Чорний песець кивнув схвально мордою і знову говорить Беляночка: - Тепер натисни ось на цей сучок. Ще одна двері відкриються. Там тебе кінь вороною чекає. Осідлай його і їдь, тільки будь обережна, щоб кінь тебе ненароком не скинув. Аж надто він жвавий, та й в стайні застоявся.

Проводив він свою Беляночка, а сам скинув песцеву шкуру і звернувся в доброго молодця. Одягнувся в дорогий одяг, сів на білого коня і незабаром наздогнав Беляночка. Скаче поруч і питає: - Куди йдеш, красуня? - Я, - каже Беляночка, - на бал їжу весільний. - Ось збіг! І я туди ж їжу, - відповідає їй добрий молодець дзвінким голосом.

Поїхали вони разом. Молодець з красуні око не зводить, милується, а Беляночка на нього і не дивиться навіть. Приїхали в велике село, де весілля справлялася, а там вже бенкет горою. Ніхто й уваги не звернув на красиву молоду пару, а рідні сестри Беляночка в дорогих одежах і не дізналися навіть.

Поїли гості, попили, час танців прийшло. Стали хлопці дівчат танцювати запрошувати, не обійшли увагою і Беляночка. Добрий молодець, що на білому коні зустрівся, першим підійшов. Вона раз йому відмовила, другий, третій, а потім і зовсім додому заквапилася. Села на вороного коня і помчала до себе, в хатинку чорного песця.

А чорний песець в образі доброго молодця перегнав дружину на білому коні, коротким шляхом проскакав, першим зайшов у будинок, вліз назад в песцеву шкуру і, як ні в чому не бувало, вийшов зустрічати Беляночка. Ось під`їхала вона до хатинки, злізла з коня вороного, піднялася на ганок і чоловікові-звірові вклонилася. Тут чорний песець у неї і питає: - Ну, Беляночка, розповідай, як на весіллі побувала, як з ріднею погуляла?

- Коли я їхала на весілля, зустрівся мені в лісі добрий молодець на білому коні, з ним щось я на весілля і пристрибала, з ним щось я і танцювала. - Чи правду кажеш мені, Беляночка? Не обмовляється чи себе? Опустила зніяковіло очі Беляночка, залилася сором`язливо яскравим рум`янцем і промовила тихо: - Неправду я сказала, чорний песець. Підбурити тебе вирішила по дурості. Прости мене. Ні з яким добрим молодцем не танцював я, майже відразу до тебе повернулася.

- Ось тепер - твоя правда, тому що не танцював я з тобою, Беляночка! Сказав так чорний песець, скинув з себе песцеву шкуру і в одну мить доброго молодця звернувся. Підійшов він до здивованої красуні дружині, обняв ніжно і поцілував в уста. Ось так, відданістю своїй розірвала Білянка чари чаклунські, багато років доброго молодця в чорній песцевої шкурі тримали. Зіграли вони ще одне весілля, справжню, як у всіх людей заведено, і стали жити-поживати та добра наживати.